Історична довідка

Привільська об’єднана територіальна громада розташована  у північно-східній частині Луганської області. Адміністративним центром територіальної громади є село Привілля, яке розташоване на відстані 160 км. від м.Сєвєродонецьк.     

Поверхня території громади є хвилястою піднесеною рівниною, сильнорозчлененованою ярами і балками. На території району виділяються два типи рельєфу: водно-ерозійний і водно-акумулятивний. Ярово-балкова система території сильно дренує місцевість, знижує рівень ґрунтових вод, викликає розвиток ерозійних процесів, що негативно позначається на обробці ґрунту, догляді за посівами, збиранні, транспортуванні врожаю.

Привільська об’єднана громада розташована у степовій чорноземній зоні України і входить до складу Придонецького агроґрунтового району, де переважають чорноземи звичайні середньосуглинисті, глинистого і суглинного механічного складу.

Головне природне багатство громади — родючі чорноземи, що займають 59 % ріллі. Територією громади протікає річка Лозна. Клімат району континентальний із спекотним сухим літом, вологою й іноді дуже холодною зимою. Максимальна температура +38,6 °C, мінімальна температура −33 °C. Опади нерівномірні, район відноситься до зони ризикованого землеробства. Троїцький район відрізняється порівняно низькою відносною вологістю (40-50 %), що негативно позначається на вегетації рослин і перезимівлі озимих культур.

В далекій давнині на території сільської ради проживали киммерійці. Їх витіснили скіфи, на зміну яким прийшли сармати. Тут побували готи. Оставили слід активної господарчої діяльності гунни, авари, болгари. В VIII-IX століттях осіли племена салтовської культури. У X столітті князь Святослав з дружиною розгромив Хазарський каганат. Після цього більша частина территорії в басейні річки сіверський Донець ввійшла в состав Древньоруської держави. В кінці XI-початку XII століть половецька загроза заставила руських князів об’єднатися. Спільні військові настання зуміли витіснити половців за Дон та Волгу. В період татарської навали на території ради майже на 300 років осіли монголо-татарські племена. Після падіння  Золотої орди степ, який простирався від Криму до  Орла, від Путивля до Дону, став називатися Диким полем. І тільки у XVI столітті почалося його заселення. Коли в XVI столітті українські землі попали під владу польської шляхти, селяни Придністров’я сім’ями та цілими селами тікали на північ, де і заселялися. Так, з заходу переселилися українці, які не змогли змиритисяз жорстокістю правління польської шляхти, а з півночі приходили сюди руські, які тікали від свавілля царського уряду. Таким чином з’явилися слободи. Звідси і відбувається назва краю – Слобідська Україна або Слобожанщина, до якої частково відносилася і територія сільської ради.

Село Привілля  (совхоз «Привілля») було організовано  як самостійна господарська одиниця з  01 липня 1929 року. Совхоз створено на базі державних земель  площею 4000 га, на території було 9 хуторів з населенням 87 одноособових господарств: Свірське – 7 господ., Берестки – 12 господ., Олексієво – 28 господ., Гаряче – 2 господ., Бредчене –  3 господ., Солонці – 11 господ., Шевцеве – 7 господ., Ведмеже – 6 господ., Водяне – 11 господ. Спочатку планували будувати  центральну садибу в Середньому лісі, пізніше – на хуторі Свірському, але в кінці залишилися на нинішньому місцерозташуванні центральної садиби, хоча кілок і був забитий на хуторі Свірському директором совхозу Переднім І.М.

Так почалась історія совхозу «Привілля». Закупили 200 волів, 100 коней в Орловській області та обробляли ними землі. Робітниками- поденники були жителі прилеглих хуторів. Вони жили в двух землянках-гуртожитках: чоловічому та жіночому. Була побудована пекарня та столова.

В 1930 році до совхозу «Привілля» було приєднано хутір Єніне, де було 16 індивідуальних господарств та землі держави площею 1300 га. Велику роль в будівництві совхозу мали комуністи та комсомольці. Перші поселенці трудилися не покладаючи рук.

Разом із землевпорядниками шукали воду і там закладали кошари. Поступово почали будівництво житла, побудували 7 будинків, 2 бараки та склад. В цей період населення совхозу становило 300 осіб. Спеціалізація совхозу була визначена як вівчарська, в 1932 році поголів’я складало 800 голів. У цьому році придбано  першу машину «Форд», а з 1933 році автопарк поповнився «АМО-3».

В 1934 році в совхоз «Привілля»  передані землі совхозу «Красноармієць» (хутора  Кіяново, Концурове та Альошкіно). В 1935 році на землях совхозу було 4 вдділення з центрами Єніно, Олексієво, Альошкіно, Кіяново з площею 9000 га. В 1941 році совхозний автопарк нараховував 6 грузових та 2 легкових автомобіля, 8 комбайнів, трактори УТЗ-2, ХТЗ-12, ХТЗ-НАТИ-7. В ті роки совхоз нараховував 466 осіб робітників, які обробляли 1228 га, домагаючись врожайності 12,9 га, облуговуючи при цьому  ще і поголів’я овець в 14473 голів. В передвоєнні роки совхозу було лише 11 років. Робітників совхозу на фронтах війни загинуло 252 людини. Після звільнення від тимчасової окупації в 1943 році в господарство повернуто з евакуації 4000 голів овець. Трудівники совхозу, в основному старі, жінки та діти, боролись за його відновлення. В 1948 році довоєнний рівень було навіть перевершено по овцепоголов’ю та збору зерна. Землекористування совхозу «Привілля» стабілізувалося. Почали приєднуватися інші відділення та відсталі колхози. Почало зростати валове виробництво продукції, росло овцепоголов’я, проводилася закупка КРС, свинопоголів’я, використовувалися нові технології обробітку почви, що сприяло підвищенню врожаю. За цей період побудовано 15 індивідуальних будинків, свинарник, 2 вівчарні, телятник, конюшня, пташник та відкрито лікарню на 5 ліжкомісць. В 1950 році в совхозі «Привілля» нараховувалося 5 відділень загальною площею землі – 13234 га, урожайність зернових складала 7,3 ц/га. Наявність КРС – 730 голів, свиней – 910 голів, овець – 9486 голів, коней – 121 голова. Технічний парк в господарстві нараховував 28 тракторів, 7 автомобілей. Робітників було 510 осіб.

У період з 1957 по 1968 роки в совхозі побудовано  середню школу, дитячий садочок, Будинок культури, цілі вулиці житлових будинків: Леніна, Споривна, Мічуріна, Комрова, Жовтнева, значно укріплена виробнича база.

На протязі 1968-1986 р.р. розширено дільничну лікарню до 35 ліжкомісць.

Привільська сільська рада виконує свої повноваження з 1960 року, в склад  якої входили наступні села: Привілля, Вільшани, Лугове, Березівка, Головкове, Шахове, Чапліївка, Кіянове.  За відсутністю мешканців село Кіянове в 2005 році списане.

Село Вівчарове – адміністративно-територіальний центр ради розташоване в 30 кілометрах на  схід від районного центру та в 7 кілометрах від залізничної станції Солідарний Донецької залізної дороги.

Село Вівчарове засноване на початку XIX століття. Першим поселенцем був пастух  з прізвищем Овчар, від якого і пішла назва села. Село Трудродительське засноване переселенцями з Полтавської області. В 1895 році  переселенцями з села Петрівське Дуванської економії придбані землі у княгині Мещерської та засновано село Дуванка. В селі Маслакове раніше був колхоз «20 років Жовтню», в селі Трудродительське до                           1949 року розташовувався колхоз «Комінтерн», на базі якого в 1949 році організовано заготконтору. В селі Дуванка був колхоз «Комсомолець», а в 1956 році відбулося об’єднання колхозу імені Молотова, який в 1958 році перейменовано в колхоз «Жовтень».

В 1960 році виникло з’єднання заготконтори (с. Трудродітельське) та колхозу «Жовтень» з виникненням совхозу «Розсипне». В 1966 році совхоз «Розсипне» реорганізовано в совхоз «Комуніст». За цей період було заасфальтовано дорогу обласного призначення по селам Вівчарове та Дуванка, побудовано 8 двохкартирних будинків, приміщення молочно-товарної ферми (с. Дуванка), бурякосховище, дитячий садочок, контору совхозу «Комуніст».

У період з 1972 по 1974 р.р. побудовано баню, готель, столову, з 1974 по 1977 р.р проведено телефонізацію всіх виробничих відділень, побудовано капітальний табір для літнього утримання дійного стада. Розпочато будівництво Вівчарівської восьмирічної школи на 192 учня, побудовано кормоцех на відділенні №2 села Розсипне та центральний магазин села Вівчарове.

На протязі 1977-1981 р.р. заасфальтовано тік та під’їзди до нього, побудовано бурякосховище на МТФ, велося будівництво житла, здано в експлуатацію  Вівчарівську восьмирічну школу.

З 1981 по 1989 року побудовано вулицю Молодіжна в селі Вівчарове з 18 будинків, машинний двір, будинок для механізаторів, реконструйовано вагову на току, 6 корпусів СТФ. Що дозволило довести поголів’я свиней до 8 тисяч голів. Для забезпечення якісними кормами збільшеного поголів’я реконструйовано кормоцех.

У період з 1994 по 1999 р.р. побудовано ангар для ремонту техніки з установкою кран-балки, ангар для ремонту техніки на відділенні №1, критий ток, закуплено та смонтовано обладнання для прийому та охолодженню молока.

Привільська об’єднана територіальна громада утворена в листопаді 2017 року внаслідок об’єднання з одною сільською радою згідно рішень Привільської сільської ради сьомого скликання №-19/1 від 13.01.2017р. «Про добровільне об’єднання територіальних громад» і Вівчарівської сільської ради сьомого скликання «Про добровільне об’єднання громад» №18/1 від 13.03.2017 року та включає одинадцять населених пунктів: с. Привілля, с. Лугове, с. Березівка, с. Вільшани, с. Головкове, с. Шахове, с. Чапліївка, с. Вівчарове, с. Дуванка, с. Трудродительське, с. Маслакове.